Інформації для батьків «Захистіть свою дитину!»

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

ü  Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

ü  Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

ü  Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

ü  Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

ü  Ламання та знищення особистих речей;

ü  Використання брутальних слів, лайка;

ü  Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

ü  Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

ü  Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

ü  Звинувачування у всіх проблемах;

ü  Крити кування думок, почуттів, дій;

ü  Поводження із ним/нею як із прислугою;

ü  Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

ü  Нехтування дитиною;

ü  Нехтування обов’язків стосовно дитини;

ü  Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

ü  Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

ü  Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

ü  Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

ü  Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

ü  Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Чи знаєте ви, що:

    Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

      Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

    Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

      Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

      Діти відчувають сум.

      Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

              Реагувати надто агресивно;

              Не визнавати авторитетів;

              Бути пасивними чи пригніченими;

              Мати вигляд заляканих;

              Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1.Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2.Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3.Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття. Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти. В результаті дитина: або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі; або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

 

ПСИХОЛОГІЧНІ

ОСОБЛИВОСТІ

СТОСУНКІВ

«БАТЬКИ – ДІТИ»

Значення батьків у розвитку особистості дитини переоцінити неможливо. Батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важливий життєвий досвід, знання про себе і про світ.

Основна структура особистості – система уявлень і ставлень до Я (себе), до людей, до світу, яка багато в чому визначає характер і поведінку людини, формується під впливом батьків. Тому дуже важливо побудувати з дитиною стосунки довіри. Кожний батько і мати хочуть, щоб спілкування з дитиною приносило радість, щоб панували взаєморозуміння та дружба. Сподіваємося, що наші поради допоможуть батькам у вирішенні складних завдань: як відреагувати на спалах злості, неслухняності, що робити, якщо дитина пригнічена та невпевнена в собі, як налагодити контакт з однолітками, як бути, якщо дитина надмірно рухлива та імпульсивна тощо.

Що можуть зробити батьки, щоб дитина сприймала саму себе як улюблену, гарну і здібну?

    Більше помічати гарне в дитині. Акцентувати увагу на тому, що в неї гарно виходить, схвалювати її позитивні справи і вчинки, але схвалення має бути конкретним за окремі дії та вчинки.

     Частіше обіймати, пригортати дитину.

     Говоріть їй, як В и її любите, як добре, що вона у Вас є.

     Уникайте порівняння своєї дитини з іншими. Порівнюйте, якою вона була вчора і чого навчилась сьогодні.

     Робіть установку на позитив. Дуже важливо говорити, як треба робити, а не як не треба.

     Помічайте та визнавайте особливості своєї дитини.     Висувайте реальні вимоги до дитини. Форсувати розвиток дитини так само неможливо, як змусити квіти зростати швидше.

     Залучайте дитину до спільного вирішення проблем.

     Надавайте дитині можливість вибору. Якщо необхідно, допоможіть їй прийняти рішення.     Вірте у свою дитину.

Способи спілкування з дитиною

Які звернення дитина чує краще:

ü  Позитивно формулюйте звернення до дитини.

ü  Не поєднуйте декілька прохань чи вказівок.

ü  Прохання і вказівки повинні  бути такими, щоб дитина була здатна їх виконати.

ü  Говоріть дитині точно, що потрібно зробити.

ü  Звертайтесь до дитини спокійно.

ü  Говоріть чемно і з повагою.

ü  Використовуйте команди і накази тільки тоді, коли вони дійсно потрібні.

ü  Пропонуйте дитині вибір, коли це можливо.

ü  Пояснюйте, чому Ви просите чи вимагаєте.

ü  Хваліть свою дитину.

Використовуйте активне слухання, коли дитина переживає сильні почуття, їй боляче, страшно, соромно, вона гнівається. Перше, що Ви можете зробити, це дати їй зрозуміти, що Ви «чуєте і бачите», що вона відчуває. Використовуйте спосіб «активного слухання». Активно слухати – означає «повертати» дитині в розмові те, що вона Вам сказала, при цьому позначивши її почуття.

Чим корисне активне слухання:

-    Ви показуєте дитині, що поруч з нею, що Ви її розумієте;

-    Активне слухання допомагає дитині самій більше зрозуміти себе, свої почуття і знаходити рішення;

-    Ви показуєте дитині конструктивний спосіб вираження своїх почуттів і вирішення проблеми.

При спілкуванні з дитиною слід уникати:

Ø  Давати поради, які передбачають готові рішення: «А ти дай здачі», «Я б на твоєму місці» - дитина не відчуває підтримки і може подумати, що її почуття стосовно ситуації неправильні.

Ø  Критичних зауважень, доган, звинувачень, що викликають сильну захисну реакцію і відмову від розмови.

Ø  Читати мораль та повчати. Це викликає в дітей почуття тиску та неповноцінності.

Ø  Випитування, розслідування: «Ну, ти, все-таки, скажи, що трапилось?» - краще замінити стверджувальним реченням: «Тобі зараз важко говорити про те, що сталося».

Ø  Співчуття на словах, умовляння: «Я тебе розумію» та інші фрази занадто формальні для дитини. Іноді краще просто обійняти засмучену дитину.

 

Вірте, що у Вас і Вашої дитини все буде добре! Пам’ятайте, що Ви і Ваша дитина – найрідніші люди один для одного. Навіть в часи, коли Вам важко знайти спільну мову, відшукайте в собі сили залишатися поруч та підтримати один одного. 

 Роздуми психолога

МІФИ ПРО ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ

Міф і. Психолог вирішує за людей їхні проблеми

Аж ніяк. Психолог лише створює такі умови, за яких людина сама зможе вирішити свої проблеми. Сюди ж варто додати, що психолог працює лише з тими людьми, які звертаються особисто. І допо­могти він може лише в тому випадку, коли клієнт готовий змінити себе, а не навколишній світ.

Міф 2. Психолог може вирішити всі проблеми

Варто знову ж зазначити, що психолог не ви­рішує проблеми своїх клієнтів, а допомагає їм са­мим знайти вихід.

Найкращих результатів можна досягти, коли клієнт і психолог зуміли встановити довірливі стосунки, і обоє зосереджені на роботі над пев- ною проблемою. Потрібно відповідально поста­витись до вибору психолога, адже продуктивна робота неможлива без взаємної симпатії.

Міф 3. Послуги психолога — для психічно нездорових людей

Звернення за допомогою до психолога — не є ні показником слабості, ні знаком психічного нездоров'я. Психологи працюють зі здоровими людьми. Однак періодично всі люди потребують підтримки й допомоги зі сторони. У нашій куль­турі ще не прижилася традиція звернення до психологів. Замість цього прийнято приходити за допомогою до друзів або заливати проблеми алкоголем. Вибір завжди за людиною. Справжній психолог не нав'язує своїх послуг.

Міф 4. У психолога не може бути своїх проблем

Якби-то! Психологи — теж люди. Не будемо про це забувати. Сказати, що в психолога не може бути особистих проблем, це однаково, що сказа­ти лікар-терапевт не може застудитися.

Психолог вміє ефективно вирішувати власні проблеми самостійно, атакож може звертатися за допомогою до своїх колег. І в цьому немає нічогі­сінько негожого, адже мудрість не стільки в тому, щоб усе вирішувати самому, скільки в тому, щоб вирішити найкращим способом і з найменшою затратою нервів. Упевненість у собі — це здат­ність як надавати допомогу тоді, коли ти можеш це зробити, так і попросити про неї, коли самому не під силу.

Міф 5. Психологи — безвідмовні добряки, готові допомагати усім у будь-який час і за будь-яких обставин

Деякі люди думають, що психологи — свого роду месії, які відчувають потребу віддати жит­тя на служіння людям і жертвувати собою заради всіх і всього. Насправді, психолог — це професія. І хоч ця професія і пов'язана з наданням підтрим­ки й допомоги людям, але власне психолог зовсім незобов'язаний перетворювати свою професійну діяльність у стиль життя. Психолог — це не та лю­дина, що буде потакати всім людським забаган­кам і примхам, не той, хто обов'язково підставить щоку для другого удару, коли вже отримав пер­ший. Він краще за всіх знає, що має право бути самим собою, точно так, як і всі інші люди.

Міф б. Психолог може дати таку пораду, що відразу вирішить будь-яку проблему

Психологи не дають порад. Поради можна одержати де завгодно. Лише сама людина знає, що для неї краще. Психолог тільки намагаєть­ся допомогти їй знайти в собі сили, побачити їх і усвідомити.

Тож варто чітко розмежовувати стереотипні уявлення та реальне життя, у якому ми з вами живемо!

Зазвичай психолог обирає собі ту нішу ді­яльності, яка йому більше до серця, де він най­більше проявляє свій професіоналізм. Та ми вважаємо, що його талант надзвичайно гнуч­кий. Психолог-професіонал завжди допомагає тоді, коли цього потребує справа, тобто коли з'являються проблеми в освітньому процесі. Завжди цінують тих психологів, які готові об­стоювати інтереси закладу!!!

Ідеальний психолог — це душа колективу, закладу. Це дуже мудрий і талановитий пра­цівник, до якого завжди відчинені двері. Ква­ліфікований психолог завжди відчує, зрозуміє

та обов'язково реалізує свої завдання в ко­лективі.

 

Ігри та вправи для роботи з тривожними дітьми

Гра-релаксація «Водоспад світу»

            Мета: навчити розслабляти власне тіло.

Бажано, щоб дитина зручно сіла або лягла, розслабилася, кілька разів глибоко вдихнула і спокійно видихнула. Далі її завдання максимально яскраво уявити собі те, про що говоритиметься.

Інструкція: «Уяви собі, що ти стоїш біля незвичайного водоспаду. У ньому немає води, а замість неї вниз ллється м‘яке сонячне світло. підійди ближче до цього водоспаду, встань під його струмені. Відчуй, як це чудове світло падає на твою голову. Від нього розслаблюються всі м‘язи. Ось розслабленими стали лоб, рот, шия. Скрізь, де пройшов такий світловий промінь, тіло спокійне, тепле і ніби світиться. Тепле світло стікає до плечей, до рук – вони стали дуже податливі, м‘якими. Струмені світла стікають по спині, і ти відчуваєш, як у ній зникає напруга. Водоспад змиває напругу із твоїх грудей, живота. Тобі приємно відчувати, що ти спокійно і легко дихаєш. Струмені світла рухаються по твоїх руках, ліктях, пальцях. Ніде не залишається навіть краплі скутості. Світло тече і по ногах, ступнях, пальцях ніг…Тепер все твоє тіло світиться теплим світлом. Воно розслаблене і м‘яке. Тобі легко дихається. Ти відчуваєш, як твоє тіло скинуло напругу і наповнюється свіжими силами. Побудь під цим водоспадом, поки я рахую до десяти, а потім ти відкриєш очі бадьорий і задоволений.»

Примітка: можливо, ця вправа не відразу вийде у дитини повністю. Не варто засмучуватися через це. Періодичні тренування не пройдуть дарма.

 

Гра «Портрет відважної людини»

            Мета: допомогти знайти свій ідеал впевненості і зробити його більш реальним і досяжним.

            Інструкція: попросіть дитину уявити собі сміливу людину. Як вона виглядає? Як ходить? Як спілкується з іншими людьми? Як знаходить вихід у складних ситуаціях? Коли картинка виникне у фантазії, попросіть відобразити її на аркуші паперу. Обговоріть отриманий малюнок. Нехай дитина дасть ім‘я намальованій сміливій людині. Далі попросіть порухатися як рухається цей герой, як ходить, як можливо бігає або танцює. Далі запитайте, чи є у цього героя тривоги або страхи? Швидше за все ви отримаєте негативну відповідь – адже намальований дуже сміливий. Тоді задайте такі питання, що мають навести, що не буває людей, які нічого не бояться. А смілива людина – це та, яка може впоратися зі своєю тривогами та своїми страхами.. Щоб дитина дійшла такого висновку їй можна задати такі питання: «А у Героя є близькі? Хіба він не боїться, що з ними можуть відбутися якісь неприємності? Якщо Герой – жива людина, то напевно він буває втомленим чи хворим. Чи може він у ці хвилини бути таким же сміливим? Не сумнівається він, що зараз може не впоратися з труднощами?»

Тобто наша задача в даній грі – максимально «олюднити» образ намальованого сміливця, зробити його доступнішим для дитини. Тому крім питань про риси характеру по типу хоробрості, можна цікавитися улюбленими стравами сміливого героя, тим як він любить проводити свій час, з ким дружить і т.ін. Коли ви відчуєте, що образ став реальнішим, можна запропонувати дитині несподіване для нього запитання: «А чим ти схожий на цього сміливого героя?» У випадку труднощів з відповіддю допоможіть і ви.

Примітка: Можна навіть запропонувати поговорити зі своїм героєм. Говорити за обох повинна сама дитина з позицій двох стільчиків: сидячи на своєму стільці, коли говорить за себе, і пересідаючи на порожній, коли повинна відповідати за свого Героя.

Гра «Конкурс впевненості»

            Мета: розвиток впевненості.

            Інструкція: запитайте у дитини, які конкурси вона знає. Звичайно, їх безліч. Якщо докладете зусиль, то разом згадаєте конкурс на кращий анекдот, спортивні досягнення, на найзагадковіший фокус, найкраще музичне виконання і т.д. Крім них, у пам‘яті спливе конкурс краси. Це помпезне свято з журі і навіть телеглядачами. Дівчата, які претендують на титул «Міс Краса» повинні бути не тільки красиві, але й розумні, впевнені у собі та інше. Взагалі, впевненість – важлива якість, що допомагає перемогти в будь-якому змаганні, фізичному або інтелектуальному. Тому запропонуйте влаштувати конкурс впевненості.

            Запропонуйте дитині пофантазувати, як би проходив цей конкурс? Які в ньому були б завдання? Кого б запросили до журі?

Як має вести себе людина, щоб вийти у фінал? Послухайте ці відповіді і спробуйте проаналізувати, який образ впевнених дій склався в голові дитини.

            Тепер розіграйте невеличкі епізоди, які б могли показувати по телевізору. Наприклад, нехай дитина зобразить, як виступала людина, яка першою залишила сцену, то є самий невпевнений учасник. Побудьте провідним в цій грі і задавайте будь-які питання і завдання. А дитина повинна постаратися так на них відповісти і так їх виконати, щоб створити максимально яскравий образ. Наступна сценка має стати повною протилежністю. У ній дитина повинна постаратися відповідати або діяти так, як це б робив Містер або Міс Впевненість.

Примітка: Якщо у дитини непогано виходить роль Міс (або Містера) Впевненість, то на цій тріумфальній ноті можна закінчити гру, попросивши нову зірку сфотографуватися напам‘ять і вручивши почесний приз. Якщо ж ви бачите, що учасник явно не дійшов до фіналу, то обговоріть з дитиною, як веде себе впевнена людина, а ще краще попросіть дитину «потримати камеру», а самі забирайтеся на сцену і продемонструйте еталон впевненості. Як кажуть, краще один раз побачити, ніж сто разів почути!

 

               Як грати з тривожними дітьми:

Правило1: Ніколи не порівнюйте дитину з іншими, не наводьте їх у приклад. Якщо хочете підкреслити динаміку в роботі дитини, то краще порівнювати її успіхи з її ж результатами вчора, тиждень або місяць тому.

Правило2: Уникайте змагальних моментів в іграх. Нехай краще дитина грається для власного задоволення і користі, а не з метою виграти. Також небажано ставити тривожній дитині часові рамки виконання завдання або підганяти.

Правило3: Вводьте дитину в нову гру обережно, даючи йому можливість спокійно ознайомитись з нею, поспостерігати за зразком дій. Якщо ви відчуваєте опір дитини, його небажання брати участь у грі, ні в якому разі не наполягайте.

 НАШІ КАНІКУЛИ

Співпрацювати в команді, згуртування  в колективі, разом працювати над одним проєктом – це про нас. Канікули, це час для тимбілдингу з осінньою окрасою. Природа, спілкування, однокласники, як цього не вистачає під час дистанційного навчання. Тому ми вирішили зустрітися та провести якісно свій час.