Цікава психологія

 

Логіка

Топ -10 книг по психології для батьків

ПРИТЧА ДЛЯ ОСОБЛИВИХ

У однієї немолодої жінки було два глечика, з якими вона щодня ходила по воду. Набираючи два повних глечика, вона вішала їх на коромисло, але приносила додому завжди лише півтора. В одному глечику була невелика тріщина і половина води по дорозі додому з нього виливалася.

Цілий глечик був дуже задоволений собою, а глечик з тріщиною постійно соромився свого недоліку. Йому було дуже шкода жінку похилого віку, яка часто змушена була ходити по воду, тому одного разу він сказав їй:

- Вибач, що з мене витікає половина води, поки ти йдеш додому. Я нічого не можу з цим вдіяти.

Але мудра стара жінка тільки посміхнулася:

- А чи помітив ти, що з твого боку дороги я засіяла прекрасні квіти, а з іншого боку - ні? З твоєю допомогою я поливаю їх кожен день. А вони щодня радують мої очі і душу і прикрашають мій будинок. Якби не ти, всієї цієї краси просто не було б. Все це - тільки завдяки тобі.

Фініки. Або притча про власний приклад та чесніть.

Одна жінка привела свого сина до мудреця і почала пояснювати свою проблему:

– Мого хлопчика, мабуть, наврочили, – сказала вона. – Уявіть собі, він їсть тільки солодощі. Цукерки, печиво, варення, солодощі – і нічого іншого. Жодні вмовляння і покарання не допомагають. Що мені робити?

Старець лиш поглянув на хлопчика і промовив:

– Добра жінко, повертайся із сином додому. Приходьте завтра, я спробую вам допомогти.

– А може сьогодні? Ми живемо дуже далеко звідси.

– Ні, сьогодні я не можу.

Наступного дня старець повів хлопчика до своєї кімнати і довго з ним розмовляв.

Дитина підбігла до матері і сказала:

– Я більше не буду їсти стільки солодощів!

Зраділа мати, та почала дякувати мудреця. Але потім запитала у нього:

– Вчора був особливий день? Чому Ви не поговорили з дитиною вчора?

– Добра жінко, – відказав мудрець. – Вчора був звичайнісінький день. Але вчора я не міг переконливо сказати твоєму сину те, що сказав сьогодні. Тому що вчора я і сам з насолодою їв солодкі фініки. Як я міг переконувати твого сина не їсти солодощі, якщо сам того дня був ласуном?

ПРИТЧІ

 Притча про каву...

 

Приходить до батька молода донечка і говорить: – Батько, я втомилася, у мене таке важке життя, такі труднощі і проблеми, я весь час пливу проти течії, у мене немає більше сил … Що мені робити? Проте замість відповіді батько поставив на вогонь три однакових каструлі з водою. В одну кинув моркву, в іншу поклав яйце, а в третю насипав зерна кави. Через деякий час він вийняв з води моркву, яйце і налив у чашку каву.

 

- Що змінилося? – Запитав він свою дочку.

- Яйце і морква зварились, а зерна кави розчинилися у воді, – відповіла вона. 

- Ні, доню моя, це лише на перший погляд так…. 

 

Подивися – тверда морква, побувавши в кип‘ятку, стала м‘якою і вразливою. Рідке яйце стало твердим. Зовні вони не змінилися, вони лише змінили свою структуру під впливом однакових несприятливих умов – кип’ятку. Так і люди – сильні зовні можуть розклеїтись і стати слабкими там, де крихкі і ніжні лише тверднуть і міцніють.

 

- А кава? 

- Це найцікавіше. Зерна кави повністю розчинилися в новому ворожому оточенні і змінили його – перетворили окріп в чудовий ароматний напій. Є особливі люди, які не змінюються в силу обставин – вони змінюють обставини і перетворюють їх на щось нове і прекрасне, отримуючи користь і знання в даній ситуації …

 

 

 

Історія про маленьких жабенят.

 

Маленькі жабенята приймали участь в змаганнях...

Їх мета була забратися на вершину вежі.

Зібралося багато глядачів,які хотіли подивитися на ці змагання і посміятися над їхніми учасниками ...

Змагання розпочалися ...

Правда в тому, що ніхто з глядачів не вірив, що жабенята зможуть забратися на вершину вежі.

Чутні були такі репліки:

"Це занадто складно!!" Вони НІКОЛИ не заберуться на вершину

або:

"Немає шансів! Вежа занадто висока!"

 

Маленькі жабенята почали падати. Один за одним ....

... За винятком тих, у яких відкрилося друге дихання, вони стрибали усе вище й вище ...

Натовп все одно кричав:

"Занадто важко! Жоден не зможе це зробити!"

Ще більше жабенята втомлювалися й падали ...

... Тільки ОДИН піднімався все вище і вище ...

Згодом всі піддалися, за винятком того одного жабеняти, який приклавши всі зусилля, забрався на вершину!

Тоді всі жабенята захотіли дізнатися, як йому це вдалося?

Один учасник запитав, як же цьому жабеняті, який дістався до вершини, вдалося знайти у собі сили?

Виявляється, переможець був ГЛУХИМ!!!

 

Мораль історії:

Ніколи не слухай людей, які намагаються передати тобі свій песимізм і негативний настрій ...

... Вони віднімають у тебе твої найзаповітніші мрії та бажання. Ті, які ти плекаєш у своєму серці!

Не забувай про силу слів.

Все, що ти чуєш чи читаєш, впливає на твою поведінку!

Завжди налаштовуйся на позитив!

Будь глухим, коли люди тобі говоритимуть, що твої мрії нездійсненні!

Завжди думай:

Я зроблю це! Я зможу!

 

Притча про терпіння 

 

Жив-був юнак з поганим характером. 

Батько дав йому повний мішок цвяхів і сказав забивати один цвях у ворота саду кожен раз, коли той втратить терпіння або посвариться з кимось. 

 

Першого дня він забив 37 цвяхів у ворота саду. Наступного дня навчився контролювати кількість забитих цвяхів, зменшуючи її з дня в день. Зрозумів, що простіше контролювати себе, ніж забивати цвяхи. Нарешті, наступив той день, коли юнак не забив ні одного цвяха у ворота саду.

 

Прийшов він до батька і сказав йому цю новину. Тоді батько сказав юнаку, виймати один цвях з воріт, кожен раз, коли він не втратить терпіння. 

Настав той день, коли юнак зміг сказати батькові, що витягнув всі цвяхи. 

 

Батько підвів сина до садових воріт, і сказав: 

«Сину, ти чудово себе вів, але подивись, скільки дірок залишилось у воротах». 

 

Ніколи вони вже не будуть такими як раніше. Коли ти з кимось сваришся, і говориш йому неприємні речі, то залишаєш йому рани як у тих воротах. Можеш встромити в людину ніж, і потім витягнути його, але завжди залишиться рана. І буде неважливо, скільки разів ти попросиш пробачення. Рана залишиться. 

Рана, нанесена словами, спричиняє таку ж біль, як і фізична

 

Притча про почуття

 

Кажуть, що якось зібрались в одній частині Землі разом всі людські почуття.

Коли СУМ позіхнув вже втретє, БОЖЕВІЛЛЯ запропонувало:

"А нумо грати в хованки!".

ІНТРИГА прибідняла брову: "Хованки? Що це за гра?".

БОЖЕВІЛЛЯ пояснило, що один з них, наприклад, воно,

водить - закриває очі й рахує до мільйона, в цей час як решта ховається.

Той, кого знайдуть останнім, стане водити наступним й так далі.

 

ЕНТУЗІАЗМ затанцював з ЕЙФОРІЄЮ, РАДІСТЬ так скакала, що переконала СУМНІВ,

ось лише АПАТІЯ, яку ніколи нічого не цікавило, відмовилась від участі у грі.

ПРАВДА вирішила не ховатися, тому що кінець кінцем її все одно завжди знаходять.

ГОРДІСТЬ сказала, що це зовсім ідіотська гра (її нічого окрім себе самої не хвилювало).

БОЯГУЗТВО дуже не хотіло ризикувати.

- Раз, два, три, - почало відлік БОЖЕВІЛЛЯ.

 

Першою заховалась ЛІНЬ. Вона залягла за найближчим каменем на дорозі.

ВІРА піднялась в небо, а ЗАЗДРІСТЬ заховалась у тіні ТРІУМФУ,

який власними силами зумів видертись на вершину найвищого дерева.

ШЛЯХЕТНІСТЬ дуже довго не могла сховатися, оскільки кожне місце,

яке вона знаходила здавалось ідеальним для її друзів:

кришталево чисте озеро - для ВРОДИ. 

Ущелина в дерева для СТРАХУ. 

Крило метелика - для ХТИВОСТІ.

Подих вітру - так це ж для ВОЛІ! 

Отже, вона замаскувалась у промінчику сонця.

 

ЕГОЇЗМ, навпаки, знайшов лише для себе тепле й затишне містечко.

БРЕХНЯ сховалась на дні океану (а на справді ж вона сховалась у веселці), а ПРИСТРАСТЬ й БАЖАННЯ затаїлись у жерлі вулкану. ЗАБУДЬКУВАТІСТЬ, навіть не пам`ятаю де вона сховалась, але це не важливо.

Коли БОЖЕВІЛЛЯ дорахувало до 999999, КОХАННЯ все ще шукало,

де б йому сховатися, але все вже було зайнято.

Але раптом воно побачило чудовий кущ руж (троянд) й вирішила там сховатись серед його квітів.

- Мільйон, - дорахувало БОЖЕВІЛЛЯ й стало шукати.

 

Першою воно, звичайно ж знайшло ЛІНЬ.

Потім почуло як ВІРА сперечається з БОГОМ,

а про ПРИСТРАСТЬ та БАЖАННЯ воно дізналося з того як тремтить вулкан,

потім БОЖЕВІЛЛЯ побачило ЗАЗДРІСТЬ й здогадалась де ховається ТРІУМФ.

ЕГОЇЗМ й шукати то не було потреби, тому що місцем, де він ховався виявився вулик з бджолами, які вирішили прогнати непроханого гостя.

 

У пошуках БОЖЕВІЛЛЯ підійшло напитися до струмка й побачило ВРОДУ.

СУМНІВ сидів біля паркану, вирішуючи, з якого боку ж йому заховатися.

Отже було знайдено всіх: ТАЛАНТ - у свіжій та соковитій траві,

СУМ - у темній печері, БРЕХНЯ - у веселці (якщо чесно, то вона ховалась на дні океану).

Ось лише КОХАННЯ знайти не змогли.

БОЖЕВІЛЛЯ шукало за кожним деревом, у кожному струмку, не верхівці кожної гори й, нарешті, воно вирішило подивитись у кущах руж, і коли розсунуло гілки, почуло крик.

Гострі шипи руж поранили КОХАННЮ очі.

БОЖЕВІЛЛЯ не знало, що робити, почало вибачатись, плакало, благало,

прохало пробачення й у спокутування своєї провини пообіцяло КОХАННЮ стати її поводирем.

 

І ось з того часу, коли вперше на Землі грали в хованки...

КОХАННЯ сліпе й БОЖЕВІЛЛЯ водить його за руку...

 

 

Притча про ціль життя

 

Одного сонячного дня Хінг Ші вийшов прогулятися по берегу річки в супроводі трьох своїх учнів. Зупинившись на березі, Хінг Ші сказав:

- Подивіться на річку, вона саме життя, то повільно, то бурхливо протікає. Ріка міняється з кожною миттю, ніколи не повторюючись двічі.

Учні довго дивились на ріку, поки мудрець не спитав їх:

- А як ви би йшли до своєї мети?

Перший сказав:

- Я би завжди боровся з течією, плив проти неї вперед, до мети, - відважно сказав один.

- Це добре, - сказав Хінг Ші, - та ти ризикуєш одного разу втопитись, так і не подолавши річку. Моя тобі порада: до того , як плисти проти течії, взнай, чи твоя мета знаходиться в тому ж напрямку.

Другий учень сказав :

- А я буду плисти за течією, як цей пелюсток, що ковзає хвилею, і набрався би досвіду по дорозі.

- Це добре лише тоді, якщо течія несе тебе до мети, інакше ти станеш подібним на пелюсток, якому байдуже, куди плисти, так як не важливо, де згнити.

Третій учень відповів:

- А я би плив до мети, постійно міняючи тактику, то пливучи за течією, то би боров її.

- Твоя відповідь добра, та недостатньо розумна, -зауважив вчитель, - розвернувся і пішов додому. Тоді учні запитали його:

- А твій шлях по ріці життя , вчителю, який?

Він посміхнувся і сказав:

- Я би не пускався в плавання.

- Та хіба твоя мета досягнута?- здивувались учні.

Ні, - сказав Хінг Ші,- та не до всякої мети можна добратися вплав.

 

 

 

Ми - "туристи"... 

 

Американський турист приїхав до суфійського Майстра. 

Давно він чув про нього, глибоко закохався в його слова. І ось нарешті турист зібрався та приїхав до нього. Коли турист увійшов в кімнату, то дуже здивувався: кімната була абсолютно порожня! Там лише сидів сам Майстер, і не було жодних меблів. Американець не міг собі уявити житлового приміщення без меблів. Турист запитав:

 

— Де ваші меблі, господарю? 

Старий суфій засміявся та запитав у відповідь:

— А де твої?

— Але ж я турист. Я не можу возити з собою меблі!

— Ось і я турист, який прибув на декілька днів. Потім мене не стане на землі, точнісінько так, як не стане і тебе.

 

 

 

ТРОЯНДА 

Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю. 

На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих - завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима. 

Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш. 

Якось француженка спитала поета: 

- Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній? 

- Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, - відповів той. 

Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці.

Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її... І пішла, притискаючи троянду до грудей. 

Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці - мовчазна, нерухома, як і раніше. 

- Чим вона жила всі ці дні? - спитала молода француженка. 

- Трояндою, - відповів поет. 

 

 

 

Для розуміння життя...

 

Одного разу чоловік пізно повернувся з роботи додому, як завжди втомлений і сердитий на вигляд, і побачив, що в дверях його чекає п’ятирічний син.

 

- Тату, можна у тебе дещо запитати?

- Звичайно, що трапилося?

- Тату, а скільки ти заробляєш?

- Це не твоя справа! – Обурився батько. – І потім, навіщо це тобі?

- Просто хочу знати. Будь ласка, ну скажи, скільки тобі платять за годину?

- Ну, взагалі-то, 500 грн. А що?

 

- Тату… – син подивився на нього знизу вгору дуже серйозними очима.

- Тату, ти можеш позичити мені 300 грн?

- Ти питав тільки для того, щоб я тобі дав грошей на яку-небудь безглузду іграшку? – Закричав той. – Негайно марш до себе в кімнату і лягай спати! .. Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, страшно втомлююся, а ти себе так нерозумно поводиш.

 

Малюк тихо пішов до себе в кімнату і закрив за собою двері. А його батько продовжував стояти в дверях і злитися на прохання сина. «Та як він сміє питати мене про зарплату, щоб потім попросити грошей?» Але через якийсь час він заспокоївся і почав міркувати розсудливо: «Може, йому дійсно потрібно щось важливе купити. Та біс із ними, з трьома сотнями, адже він ще взагалі жодного разу у мене не просив грошей». Коли він увійшов до дитячої, його син вже був у ліжку.

 

- Ти не спиш, синку? – Запитав він.

- Ні, тату. Просто лежу, – відповів хлопчик.

- Я, здається, занадто грубо тобі відповів, – сказав батько. – У мене був важкий день, і я просто зірвався. Прости мене. Ось, тримай гроші, які ти просив.

Хлопчик сів в ліжку і посміхнувся.

- Тату, дякую! – Радісно вигукнув він.

 

Потім він заліз під подушку і дістав ще декілька зім’ятих папірців. Його батько, побачивши, що у дитини вже є гроші, знову розсердився. Малюк склав всі гроші разом і ретельно перерахував, а потім знову подивився на батька.

 

- Навіщо ти просив грошей, якщо вони у тебе вже є? – Пробурчав той.

- Тому, що у мене було недостатньо. Але тепер мені якраз вистачить, – відповіла дитина. – Тато, тут рівно п’ятсот. Можна я куплю одну годину твого часу? Будь ласка, прийди завтра з роботи раніше, я хочу, щоб ти повечеряв разом з нами.

 

Дійсно, наше життя надто коротке, щоб тільки гонитися за матеріальними статками. Успішні люди знають, якщо нема гармонії в стосунках, то не буде і прогресу в будь-якій справі. Будучи на роботі, ми потрібні роботодавцю рівно настільки, наскільки ми працюємо. Якщо завтра нас не стане, зі сторони буде виглядати, що нічого не змінилося: прийдуть нові люди, нові завдання зітруть за кілька днів пам’ять про людину, і тільки найближчі – родина, друзі, знайомі – будуть нести спогад про Вас через віки. У вашому розпорядку дня обов’язково має бути хвилинка для себе і оточуючих!!!