Жити не можна страждати: поставте кому

Що є нормальним навіть в умовах війни?

Бажання жити – це один з важливих інструментів успіху і шлях до перемоги, а безволля та страждання можуть призвести до поразок. Лише той, хто має волю жити, буде витримувати і долати життєві виклики. Якщо ми хочемо справлятися, то для цього необхідний внутрішній ресурс.

Це нормально – робити все те, що дає енергію і бажання жити.

Ненормально позбавляти себе життєвих сил і страждати.

Це нормально – горювати, оплакувати тих, хто загинув.

Ненормально вибирати страждання і самокатування, це не повертає загиблих до життя.

Це нормально – лютувати, ненавидіти.

Ненормально робити цей біль сенсом життя і перестати діяти.

Це нормально – робити якісно свою роботу, а за можливості виділяти час для волонтерства.

Ненормально карати себе за те, що робиш мало.

Це нормально – малювати, слухати музику, танцювати, сміятися, дивитися фільми, проводити час із друзями, якщо це дає сили.

Ненормально заморожувати свої почуття і відкладати душевність на після перемоги.

Це нормально – красиво вдягатися, доглядати за собою, користуватись улюбленими парфумами, якщо це дає вам сили вставати щодня і крок за кроком іти до нашої перемоги.

Ненормально засуджувати інших за право відчувати себе гідною та охайною людиною.

Це нормально – мріяти і думати про те, як ми будемо жити після перемоги.

Ненормально відмовлятися від життя тут і зараз.

Це нормально – смачно їсти, спати достатньо, створювати собі елементарний комфорт, щоб була енергія жити.

Ненормально забороняти іншим задоволення базових потреб, необхідних для належного рівня енергії саме цій людині.

Це нормально – дати собі час на відновлення.

Ненормально виснажувати себе ще більше.

Це нормально – дбати про своє фізичне і психічне здоров‘я, щоб були сили перемагати.

Ненормально ігнорувати свій фізичний і душевний біль.

Це нормально – просити про допомогу і шукати фахівців.

Ненормально геройствувати, бо цим ви шкодите не тільки собі, але і своїм близьким.

 

Роль батьків в успішній адаптації дитини до навчання у школі

Відомий педагог Ш.О.Амонашвілі у своїй книзі «В школу – з шести років» пояснює це так. По-перше, шестирічний вік - найбільш сприятливий період розумового розвитку і соціальної підготовки дитини. Прихід до школи забезпечує організоване, систематичне навчання і виховання дитини, що є умовою її цілеспрямованого розвитку, і якщо не скористатися цією нагодою, задатки дитини можуть не розкритися повною мірою. По-друге, сучасна шестирічна дитина готова до початку шкільного життя, оскільки має достатній рівень психофізичного, інтелектуального, емоційного, комунікативного розвитку і готова засвоювати програмовий матеріал першого класу.

Крім того, потрібно зважити на таке: до семирічного віку, як правило, дитина вміє читати, виконувати обчислення, розв’язувати нескладні задачі. Тож коли семирічна дитина приходить у перший клас, вчитися їй нецікаво, оскільки рівень матеріалу, який їй пропонується, за своєю складністю виявляється нижчим, ніж той, який дитина може опанувати. За теорією Л.С.Виготського, зміст навчання, яке нині пропонується для дитини шестирічного віку, не знаходиться у зоні найближчого розвитку семирічної дитини, тому не викликає в неї інтересу до навчання. По-третє, збільшення терміну навчання дитини в початковій школі дає можливість збільшити час на вивчення рідної мови, математики, природознавства тощо.

Психологи й методисти стверджують: недовантажити дитину так само погано, як і перевантажити. Якщо п'ятирічний малюк навчився читати, опанував основні правила арифметики і може зосереджено займатися якоюсь справою більше 15 хвилин, до школи він готовий.

Дітям, з якими вдома практично не займаються, теж краще йти в школу рано. Чим довше вони залишаються одинаками у власній родині, тим більше будуть відставати в подальшому.

Вітчизняні психологи та педагоги пропонують орієнтуватися на індивідуальні психологічні особливості дитини. Крім зрілості інтелекту і широти світогляду, слід ураховувати емоційну та комунікативну готовність. Тому фахівці не радять віддавати дітей до школи раніше 6 років без попередньої консультації з психологом.

Мине небагато часу, і ваш син чи дочка стане першокласником, учнем. Ця подія помітно змінить життя дитини. Як показує досвід, не всі діти готові до таких змін у їхньому житті. Деяким першокласникам, навіть із високим рівнем інтелектуального розвитку, непросто пристосуватися до навантаження, яке лягає на їхні плечі з початком шкільного навчання. Сюди ж додаються проблеми зі зміною в режимі, засвоєнням шкільних норм і правил поведінки, налагодженням взаємин з учителем та однокласниками. Перший рік навчання в школі – надзвичайно складний для дитини, оскільки їй потрібно адаптуватися до нових умов життя, нового виду діяльності, нових обов’язків та нового статусу.

Слід наголосити, що процес адаптації дитини до школи, шкільного навчання розглядається вченими в декількох аспектах: біологічному, психологічному та соціальному. Біологічний аспект передбачає пристосування першокласника до нового режиму навчання й життя. Психологічний аспект полягає в прийнятті дитиною нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності. Соціальний аспект адаптації пов’язується зі входженням дитини до учнівського колективу.

      Міні-лекція  „П’ять шляхів до серця дитини” Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчитися виявляти свою любов до неї. Спілкуючись з дітьми, батьки насамперед мають частіше нагадувати собі таке:

1.  Перед вами – діти.

2.  Вони поводять себе як діти.

3.  Буває, що їх поведінка нервує батьків.

4.  Якщо  я  виконаю  свої  батьківські  обов’язки     і любитиму дітей, не зважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.

5.  Якщо я люблю їх не зважаючи ні нащо, вони відчуватимуть впев- неність у собі і мою підтримку.

 

Дітям необхідна любов батьків – це одна з найголовніших потреб дитини. Висловлювати свого любов дитині батьки можуть через:

Ø  дотик

Ø  слова заохочення

Ø  час

Ø  подарунки

Ø  допомогу

Дотик – один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами „Я тебе люблю”.

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу і смисл. Пам’ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні  з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м’яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини і частіше просити її: „Ти не міг би...”, „Може зробиш...”, „Мені буде приємно, коли ти...”

Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною.  Пам’ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час – не ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите їй: „Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою”. Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу у кожній сім’ї різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім спра- вам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу – своїй дитині.

Подарунок є символом любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам’ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу – це плата, якщо намагаєтесь підкупити її – це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо то є одяг. Подарунки не обов’язково купувати, їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки тощо. Головне – придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство – це професії, і дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років; і робочий день у вас ненормований. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними проханнями. Завдання батьків – почути ці прохання і відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов’ю. Якщо батьки буркотять і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати  дітям – не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб і вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні „мови” нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту „мову2 (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

(З книги Гері Чепмена та Росе Кемпбел „П’ять шляхів до серця дитини”

  Рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною

•    Почнемо з того, що підмовимося розглядати дитину як об’єкт виховання.

 

Дитина – це особистість. Вона має право на любов і повагу до себе – такої, якою вона є. Поводитися з нею треба дбайливо, щоб вона розвивалася у згоді з самою собою. Для цього потрібно, передусім, щоб батьки зробили зупинку в своїй життєвій гонитві за манівцями (грошима, кар'єрою, успіхами) і спробували побачити спою дитину і все прекрасне в ній.

•     У дитині приховано  безліч можливостей  і талантів. Для того, щоб виявляти себе, втілювати свої можливості в життя, їй потрібне визнання і підтримка близьких. Віра батьків в обдарування дитини допомагає їй повірити в себе і виявити здібності. Дитина повинна бути упевнена в батьківській любові незалежно від своїх сьогоднішніх успіхів і досягнень.

•     Формула істинного батьківського прийняття – це не „люблю, тому, що ти хороший”, а „люблю, тому, що ти є, люблю такого, який є”.

•     Спілкуватись з дитиною необхідно на рівних, не принижуючи її гідність, не підвищуючи голосу, не ставлячи її в залежність від вашого стану чи настрою.

•      Виробіть для себе правило не оцінювати негативно особистість дитини, а піддавати критиці тільки неправильно здійснену дію або не продуманий вчинок. Наприклад, замість „Ти дуже жадібний хлопчик” можна сказати „Мені шкода, що ти не поділився з сестрою іграшками”.

•      У спілкуванні з дитиною бажано використовувати не узагальнення : „Ти вічно кидаєш рюкзак де попало”, а ситуативні зауваження: „Сьогодні твій рюкзак лежить не на місці”. Постійна мова формує образ – Я дитини. Краще в постійній формі оцінювати чесноти її особистості, а у тимчасовій - негативні вчинки.

•        Не порівнюйте  дитину з іншими дітьми. Більшість дітей хворобливо ставиться як до негативних порівнянь, так і до схвалення дій інших дітей, сприймаючи це як нелюбов до себе. Краще порівнювати поведінку дитини з її поведінкою вчора, акцентуючи увагу на позитивних моментах.

•        Намагайтесь частіше ставити дитину в ситуації, коли вона самостійно робить вибір, довіряйте робити те, що вона може зробити сама. Створюйте сприятливі умови для дитини, щоб вона сама могла домогтись успіху. Це привчає дитину до самостійності, формує віру в себе.

 

•        Якщо ви використали більшість методів впливу на дитину, а її негативна поведінка повторюється, реагуйте на це нейтрально та неемоційно, уникайте конфлікту з дитиною. Необхідно пам’ятати, що нерідко дитина свідомо припускається поганих вчинків з єдиною метою – домогтись уваги дорослої людини. У цій ситуації дайте відчути, що більш ефективний спосіб привернути до себе вашу увагу – це добре себе поводити.

•          Зверніть увагу на те, які норми і цінності ви передаєте дитині своєю поведінкою. Який приклад ставлення по людей, до життя ви їй показуєте.

Який спосіб взаємодії з дитиною ви виберете – справа вашого смаку, характеру, освіти, але – головне – питайте себе частіше: „Якою я хочу бачити свою дитину в майбутньому? Що я можу зробити для того, щоб вона росла в гармонії з собою?”

Шляхи досягнення мети можуть бути різними, але у кінцевому результаті процесу взаємоспілкування з батьками кожній дитині необхідно отримати самостійність і свободу думки, набути любов до світу і бажання його пізнавати.

         Типові правила, що сприяють ефективному

спілкуванню з дитиною.

При спілкуванні з дітьми батьки повинні:

o   постійно підкреслювати свою увагу до індивідуальності сина чи дочки, до їх прагнення до самоствердження;

o   проявляти увагу, інтерес і повагу до всіх дітей у сім'ї;

o   проявляти постійну готовність і вміння вислухати дитину, дати їй можливість говорити (виговоритися), відстоювати свої погляди, переконання;

o   перед  тим,  як  показати  дитині  її  помилки  в  поведінці,  починати     з похвали і схвалення позитивних якостей навіть при самому важкому характері сина (дочки);

o   тактовно показувати кращі позитивні якості своєї особистості (ерудицію, працелюбність, пунктуальність, гуманні відносини до

                        людей, порядність, чесність та інше), але при цьому не показувати, не                                                             підкреслювати своєї переваги над дитиною;

o   створювати сімейну атмосферу любові, доброзичливості турботи, захищеності радості і перспективи, що благополучно впливає на фізичне і морально-психологічне здоров'я дітей.

Ви повинні знати:

o   з ким приятелює ваша дитина;

o   де проводить вільний час;

o   чи не пропускає занять в школі;

o   в якому вигляді або стані повертається додому.

Готуйте дитину до майбутнього життя. Говоріть з нею про це

o   Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.

o   Надавайте дитині самостійності в діях і прийнятті рішень.

o   Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитись вами.

o   Не бійтесь в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

o   Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас.

o   Не обмежуйте дитину у спілкуванні з ровесниками.

o   Частіше звертайтесь за порадами до педагогів та психологів.

o   Більше читайте, і не лише педагогічну літературу, але й художню.

o   Звертайтесь   до   родини,   в   яких   є   діти.                       Передавайте  свій         досвід і переймайте чужий.

Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно.

 

          Поради батькам першокласників

1.              З початку навчального року привчіть дитину прокидатися раніше, щоб збирання до школи не перетворювалось у щоденні хвилювання. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом.

2.              Не підганяйте дитину, розраховувати час - це ваш обов'язок.

3.              Обов'язково привчіть дитину зранку снідати. Це важливий момент у запобіганні хвороб шлунка.

4.              Привчіть дитину збирати портфель напередодні ввечері. Перевірте, чи не забула вона чого-небудь важливого.

5.              Проводжаючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів.

6.              Забудьте фразу „Що ти сьогодні отримав?!", а краще запитайте: „Про що нове ти сьогодні дізнався?".

7.              Після закінчення занять дайте дитині відпочити. Обід − зручний момент для цього. Школяр може розповісти про свій робочий день і у такий спосіб звільнитися від психологічного напруження.

8.              Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.

9.              Пам'ятайте, що телевізор - ворог № 1 успішного навчання. Не потрібно вмикати його раніше, ніж усі завдання будуть виконані.

10.           Протягом дня знайдіть (намагайтеся знайти) півгодини для спілкування з дитиною.

11.           З перших днів навчання вимагайте виконання режиму дня дитиною, щоб вона лягала спати в один і той же час. Сон для школярів має першочергове значення. У І чверті дитина повинна спати не менше 10-11 годин, потім можна скоротити до 9-10 годин.

12.           Батькам необхідне терпіння. Ентузіазм перших днів швидко проходить, його місце займає втома. Допоможіть дитині зберегти нормальний ритм і не піддайтеся спокусі зробити їй маленьке послаблення. Часті нарікання на дитину чи порівняння з іншими можуть розвинути комплекс неповноцінності. Навпаки, інколи треба похвалити дитину, навіть коли у неї щось не виходить, дати їй невеличкий перепочинок і потім повернутися до виконання завдань.

13.           Дитина має відчувати, що ви завжди її любите, завжди їй допоможете та підтримаєте.

Якщо ви дотримаєтеся порад у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною.

       Пам'ятка для батьків

«Можливі труднощі у навчанні дітей»

1.    Дитина нездорова.

2.    Учень швидко стомлюється, а регулювати свій темп неспроможний.

3.    Батьки не вміють допомогти учневі або ставляться до нього як до дорослого (пояснять один раз, вважаючи, що цього досить) або як до малюка – повторюють те саме безліч разів.

4.    Дорослі не вміють зацікавити дитину навчальною працею як захопливою грою.

5.    Дитина не в змозі уважно працювати в школі і вдома, оскільки навчальна завантаженість для неї непосильна (не вироблені навики навчання).

6.    Батьки надто при згнічують учня погрозами і покараннями. Не вміють своєчасно схвалити і підбадьорити маленьку людину.

7.    Дорослі не вміють чітко пояснювати, давати ділові поради.

8.    Батьки не дотримуються принципу єдності вимог у навчанні: кожен нав’язує дитині свій стиль роботи.

 

           Дієві поради батькам

1.    Намагайтеся займатися з дитиною так, щоб вона не нудьгувала під час занять.

2.    Повторюйте вправи. Розвиток розумових здібностей дитини визначають час і практика. Якщо якась вправа не виходить, зробіть перерву, поверніться до неї пізніше або запропонуйте дитині легший варіант завдання.

3.    Не виявляйте зайвої тривоги з приводу недостатніх успіхів  і незначного просування або навіть деякого регрессу вашої дитини.

4.    Будьте терплячими, не поспішайте, не давайте дитині завдань, що виходять за межі її інтелектуальних можливостей.

5.    У заняттях з дитиною треба знати міру. Не змушуйте дитину виконувати вправу, якщо вона весь час крутиться, стомилася, неврівноважена. Спробуйте визначити межі витривалості дитини, збільшуйте тривалість занять щоразу на невеликий відрізок часу.

6.    Бажано використовувати ігрову форму занять, оскільки діти погано сприймають чітко регламентовані, повторювані, монотонні заняття.

7.    Уникайте несхвальної оцінки, знаходьте слово підтримки, частіше хваліть дитину за терпіння, наполегливість тощо. Ніколи не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Формуйте в неї впевненість у своїх силах, високу самооцінку.

8.    Необхідно пам’ятати, що покарання за неправильне розв’язання завдань буде останнім і найменш ефективним способом, що завжди викликає в дитині негативні емоції.