Поняття про психічне і психологічне здоров'я.

Валеологи більш схильні оперувати терміном психічне здоров’я і виділяти в ньому емоційну та інтелектуальну складову.

Валеологічний аспект психічного здоров'я — це управління станом психіки (мисленням, почуттями, емоціями) з елементами самопізнання та психічного оздоровлення. Мислення може бути свідомим і несвідомим.

Психічне здоров'я асоціюється з такою метою існування людини, як потреба у самореалізації, тобто забезпеченні сфери життя, яку називають соціальною. Людина себе може реалізувати в суспільстві тоді, коли має достатній рівень психічної енергії, яка визначає її працездатність (сили), і, в той же час, достатню пластичність і гармонійність психіки, які дозволяють їй адаптуватись у суспільстві, бути адекватною його вимогам. Окрім сили (потужності) та гармонійності психічного здоров'я, для здорової особистості характерна стійка "Я-концепція" позитивна, адекватна, стабільна самооцінка.

Валеогенез (формування, розвиток та закріплення здоров'я) на психічному рівні слід розглядати під кутом здатності психіки до самореалізації (самовідновлення, само-поновлення та саморегуляції). Чим потужніші ці механізми, тим вища динамічна стійкість психіки. Але на психічному рівні ці механізми усвідомлюються, а не є автоматичними, як це ми спостерігаємо на тілесному (фізичному) рівні, тобто у психічному валеогенезі ці механізми знаходяться під контролем волі. Людина здатна свідомо допомогти собі у вирішенні психічних проблем.

За сучасними уявленнями психіка людини має свідому та несвідому частини. На свідому приходиться майже 10%, на несвідому — до 90%, вона у у свою чергуподіляється на підсвідому і надсвідому.

Підсвідомість — це психічні процеси, не представлені у свідомості, той психічний досвід, який людина набула та несе в собі. Цей рівень пов'язаний із нашим біологічним існуванням (через підкіркові структури мозку).

Надсвідомість — це вищі рівні психіки, яких людина намагається досягти, тому що відчуває в собі їх присутність.

Психологічне здоров’я як системне явище, яке є необхідною умовою повноцінного функціонування і розвитку людини в процесі її життєдіяльності, яке включає позитивне ставлення до себе та інших людей, особистісну рефлексію і потребу у саморозвитку.

Маємо визначити, який зміст вкладається в поняття «психологічного здоров’я» та «психічного здоров’я»

Термін «психічне здоров’я» введений у науковий вжиток Всесвітньою організацією охорони здоров’я у 1979 році. Ó

Психічне здоров’ярозглядається як повноцінний психічний розвиток дитини на усіх етапах онтогенезу, як прояв окремих психічних процесів і механізмів.

Поняття «психологічне здоров’я», (введене І.В. Дубровіною),відноситься до особистості в цілому, до вищого прояву людського духу. Завдяки цьомупоняттю виокремлюється «власне психологічний аспект проблеми психічного здоров’я навідміну від медичного, соціологічного, філософського та інших аспектів».

До психологічного здоров’я відносять духовність, абсолютні цінності (Істина, Краса Добро), саморозуміння, самоприйняття, саморозвиток [І.В. Дубровіна], самореалізація, самоактуалізація [А. Маслоу], наявність життєвих смислів [В. Франк], духовна культура [Н.А. Бердяєв] тощо.

Л.В. Хухлаєва розглядає «психологічнездоров’я» як необхіднуумовуповноцінногоповноцінногофункціонування і розвиткулюдини у процесі її життєдіяльності».«Психологічне здоров’я — це позитивне ставлення до себе та інших людей, особистісна рефлексія і потреба у саморозвитку. 

Психологічно здорова людина характеризується такими показниками:

– спонтанна і творча, життєрадісна і весела, відкрита і така, що пізнає себе й

оточуючий світ не лише розумом, але й почуттями, інтуїцією;

– повністю приймає себе і при цьому визнає цінність й унікальність оточуючих людей;

– розуміє, що в першу чергу вона є відповідальною за себе й уміє виносити уроки із негативних ситуацій;

– її життя наповнене змістом, хоча не завжди вона формулює його для себе;

– знаходиться в постійному розвитку й сприяє розвитку інших людей;

– її життєвий шлях не зовсім легкий, а іноді й досить тяжкий, але вона прекрасно адаптується до умов життя, що швидко змінюються;

– їй характерна гармонія (ця риса є ключовою, причому характеристикою не

статичною, а динамічною усіх її сфер — емоційної, тілесної, інтелектуальної, психічної тощо, а також гармоніяіз оточуючими людьми, природою, космосом).

Валеологи більш схильні оперувати терміном психічне здоров’я і виділяти в ньому емоційну та інтелектуальну складову, більший акцент робити на порушеннях психічного здоров’я.

Психологічне здоров’я є системою, що включає аксіологічний, інструментальний, потребо-мотиваційний компоненти [6].

Аксіологічний компонент— це цінності власного «Я» людини і цінності «Я» інших людей, прийняття себе і достатнє знання себе, прийняття інших людей незалежно від статі, віку, культури тощо, прийняття власного «темного начала», діалог із ним; «світлого начала» і «темного начала» інших людей.

Інструментальний компонентпередбачає володіння рефлексією як засобом

самопізнання, засобом концентрації на власному внутрішньому світі і на стосунках із іншими людьми; уміння розуміти і описувати власні емоції та емоції інших людей, уміння відкрито проявляти власні почуття, не завдаючи шкоди іншим людям.

Потребо-мотиваційний компонент— це наявність у людини потреби у саморозвитку, тобто наявність внутрішнього мотиву активності, що стимулює розвиток.

На наш погляд, є потреба в уточненні компонентів психічного здоров’я. Потребо-мотиваційний компонентпередбачає розуміння людиною того, що її життя обумовлюєтьсясферою потреб — матеріальних, фізіологічних, психологічних, соціальних, вищих(духовних). Саме вищі потреби — потреби у навчанні, творчості, вдосконаленні, гармонії,

красі, самопізнанні впливають на усі інші потреби й обумовлюють способи їх задоволення.

Гносеологічний компонент(аксіологічний за О.В. Хухлаєвою) включає знання щодо складових психіки, які обумовлюють психічне здоров’я. Діяльнісний компонент(інструментальний за О.В. Хухлаєвою) — це арсенал дій, діяльностей, які людинавикористовує в екстремальних життєвих ситуаціях (стресових, кризових, стані афекту тощо)та після них для збереження і відновлення психічного здоров’я.

Психологічне здоров’яу людини може проявлятися за такими рівнями:

- креативний - люди зі стійкою адаптацією до середовища, наявними резервними силами з подолання стресогенних ситуацій і адаптивним творчим відношенням до дійсності, наявністю творчої позиції.

- адаптивний- люди в цілому адаптивні до соціуму, але з певним підвищеним рівнем тривожності (група ризику).

- дезадаптивний (асимілятивно-акомодаційні) - асимілятивний стиль поведінки характеризується бажанням людини пристосуватись до умов середовища на шкоду собі (намагаються відповідати бажанням оточуючих). Акомодативний стиль поведінки характеризується бажанням підкорити собі інших людей .

Фізичне і психічне в людині нероздільні й взаємопов’язані. Ще Сократ писав: «Неправильно лечить глаза без головы, голову без тела, так же как тело без души». В останні роки розширюється спектр психічних хвороб, а також виявляються чинники фізичних недуг на рівні психіки.

Фактори ризику порушення психологічного здоров’я є об’єктивні(фактори середовища — сімейні, навчальні, професійні, соціальні тощо) та суб’єктивні (особистісні) , вікові та ситуативні.

О.С. Васильева, Е.А. Демченко виділяють фактори, що впливають на психологічне здоров’я,від яких залежить щасливе життя людини — «мистецтво ведення життя»:

1) Прийняття відповідальності за своє життя, уміння робити життєвий вибір і за нього відповідати.

2) Самопізнання як аналіз себе.

3) Саморозуміння і прийняття себе.

4) Уміння жити зараз, в даний момент— задоволення життям.

5) Осмисленість буття— знання як жити та для чого жити.

6) Здатність до емпатичного розуміння.

7) Довіра до процесу життя.

8) Самореалізація — виконання того, що є життєвим призначенням, до чого лежить душа.

9) Творчість, що проявляється в незалежності особистості, дитячі відкритості, інтересі до життя, відчутті себе творцем власного життя, наявності творчої енергії, здатності протистояти складним життєвим ситуаціям.

10) Цінності людини, найважливішими з яких є прийняття, істина, добро, краса, справедливість, досконалість, любов, тощо.

Психічне здоров’я людини тісно пов’язане із наявністю і збереженням психологічної стійкості. Проблеми психологічної стійкості особистості мають велике практичне значення, оскільки стійкість охороняє особистість від дезінтеграції і особистісних розладів, створює основу для внутрішньої гармонії., забезпечує реалізацію фізичних і духовних потенцій людини.

До складових психологічної стійкості належать:

- здатність до особистісного зростання з адекватним розв’язанням внутрішньо особистісних конфліктів (ціннісних, мотиваційних, рольових);

- відносну (неабсолютну) стабільність емоційного стану і сприятливого настрою;

- розвинене вольове регулювання.

Стійкість до подалання труднощів, збереження віри в себе, упевненості в собі, своїх можливостях, досконалість психічного саморегулювання, постійний, досить високий рівень настрою – це невідємні складові психічного здоров’я.

З медичної точки зору до психічного здоров’я належать такі ознаки:

- відсутність психічних хвороб;

- нормальний психічний розвиток центральної нервової системи.

Під нормальним розвитком розуміють психічний розвиток, що відповідає віку і є гармонійним. Гармонійність розвитку полягає в приблизно однаковому рівні всіх показників інтелекту. Показником сприятливого функціонального стану нервової системи є висока розумова працездатність. Розумова працездатність школярів – це можливість оволодіння різними навчальними дисциплінами. У зв’язку з цим рівень розумової працездатності є одним із основних показників психічного здоров’я дітей та підлітків.

До критеріїв сприятливого стану психіки відноситься позитивний емоційний стан, тобто настрій, що включає:

- емоційну стійкість(самовладання);

- зрілість почуттів, відповідно до віку;

- керування негативними емоціями (страхом, гнівом, жадобою, заздрістю);

- вільний природний прояв почуттів та емоцій;

- здатність радіти;

- збереження звичного оптимального самопочуття.

Психічне здоров’я тісно пов’язане з соціальним благополуччям особистості, що відображається в таких характеристиках: адекватне сприйняття соціальної дійсності, інтерес до оточуючого світу, адаптація до оточуючого та соціального благополуччя; спрямованість на суспільну справу, культура споживання, альтруїзм, відповідальність перед іншими тощо.

Щодо учнів загальноосвітньої школи, то педагога повинні цікавити не явні клінічні захворювання учня, а легкі, в основному функціональні відхилення, які впливають на процес формування особистості та навчальну діяльність школяра, але підлягають корекції через психолого-педагогічні заходи.

Причини нервово-психічних відхилень в учнів

До числа безпосередньо пов'язаних зі школою причин, що при­зводять довиникнення нервових порушень, можна зарахувати такі як:

1) надмірне розумове навантаження; 2) нездатність справитися з навчальним навантаженням; 3) ворогуюче ставлення педагога до учня^-, 4) зміна шкільного колективу, 5) неприйняття учня дитячим ко­лективом.

Однією з найбільш поширених причин виникнення нервово- психічних порушень в учнів єнадмірне розумове навантаження.

Надмірне навчальне навантаження призводить до виникнення неврозів у дітей з різним типом вищої нервової діяльності, але най­частіше неврози виникають у дітей зі слабким типом ВНД. Ось чому педагоги повинні враховувати у своїй роботі індивідуальні особливості особистості, темперамент кожної дитини.

Така причина виникнення неврозів в учнів, якнездатність спра­витися з навчальним навантаженням пов'язана з надмірним об'є­мом і складністю навчального матеріалу або зумовлена особливос­тями інтелектуальних рис учня, які перешкоджають йому оволодіти навчальними програмами на рівні з ровесниками.

У наступні роки навчання на перший план виступають такі індивідуальні особливості, які перешкоджають оволодінню навчальної програми, пов'язані з низькою рухомістю нерво­вих процесів, надмірною повільністю мислення. Видатний педагог В. О. Сухомлинський писав, «... сповільнене мислення - це в багатьох випад­ках наслідок загального нездужання». Причиною неможливості повного оволодіння шкільної програми можуть бути також пониження зору і слу­ху. Напруження зору або слуху для сприйняття навчального матеріалу для таких дітей робить їх більш утомленими, ніж решту дітей.

Неможливість або труднощі у виконанні навчального наван­таження можуть визначатися низьким рівнем здібностей і працез­датності учня. Тому важливим елементом збереження психічного здо­ров'я служитьдиференційований підхід до учнів у процесі навчання.Працювати потрібно з усіма учнями, але особливу увагу слід звертати на тих, котрі мають труднощі в засвоєнні знань. Досвід показує, що застосування у процесі навчання диференційованого, у відповідності з індивідуальними особливостями учнів, підходу, дає позитивний ефект як в педагогічному, так і в психологічному відношенні. Індивідуалізація навчання повинна бути спрямована не тільки на полегшення, але й на ускладнення завдань для деяких учнів. Недовантажити так само пога­но, як і перевантажити; джерелом неврозів може бути як надлишок, так і недостатня кількість інформації.

Особливої уваги потребують діти-лівші. Як правило, у таких дітей частіше зустрічаються неврози, ніж у праворуких, особливо в молод­ших учнів.

До неврозогенних причин належать також неприязне ставлення педагога до учня. Характер взаємостосунків учителя й учнів дійсно має першорядне значення для формування психічного здоров'я шко­лярів. До неврозогенних причин належать також неприязне ставлення педагога до учня. Характер взаємостосунків учителя й учнів дійсно має першорядне значення для формування психічного здоров'я шко­лярів.

Справедливість - це властивість, яку учні, в першу чергу, цінують у своїх педагогах. Гостро травмує психіку учнів також відсутність поваги до них з боку вчителя, приниження їх гідності. Так, вигнання з класу, грубі окрики, образи, створюють психотравмуючі ситуації.

Вчитель повинен викликати у вихованців радість та життєвий опти­мізм. Результати виховання детермінують фактори, які бувають залеж­ними і незалежними від учителя. Його завдання - посилення позитив­них упливів і нейтралізація негативних.

Соціометричні дослідження показують, що залежно від «прийняття» учня його однокласниками, а відповідно і бажаності контакту із ним у різних ситуаціях, кожен учень у системі особистих взаємостосунків потрапляє в одну із п'яти категорій: «зірок» (загальних улюбленців), «найкращих» (кому віддана перевага), «прийнятих», «неприйнятих» і «зневажених». Учень, «неприйнятий» дитячим колективом або відки­нутий у стан так званої психологічної ізоляції, хворобливо переносить цю ситуацію, а іноді це призводить до появи в характері учня таких рис, як похмурість, підозра, замкнутість.

Таким чином, викликане негативними рисами характеру небла- гополуччя в системі міжособистих стосунків створює, у свою чергу, вплив на формування негативних рис особистості й може служити джерелом тяжких ускладнень у її розвитку. Завдання вчителя в таких випадках - тактовно корегувати неблагополучні взаємостосунки, що складаються між учнями, а також не допускати негативного ставлення, насмішок, образливих прізвищ щодо дітей-заїк, дітей, які носять оку­ляри тощо.

Отже, за певних умов, а зокрема: недоліках в організації педаго­гічної роботи, несприятливому емоційно-психологічному кліматі - у школі можуть виникати передумови для порушення психічного здо­ров'я учнів. При правильній організації і проведенні навчально-ви­ховного процесу школа сприятливо впливає на нервову систему і пси­хіку дитини, адже вносить розумний зміст в її життя. За словами О. Сухомлинського, роки навчання - «це цілий період морального, інте­лектуального і фізичного розвитку».